Щодня, опиняючись під психологічним тиском агресора, дружина й не помічає, як стає жертвою фізичного та економічного насилля.
Страх самотності та осуд людей за те, що не змогла зберегти своє щастя, спонукають багатьох жінок терпіти знущання неврівноваженого чоловіка. Щодня, опиняючись під психологічним тиском агресора, дружина й не помічає, як стає жертвою фізичного та економічного насилля. Як правило, разом із матір’ю від морально хворого батька страждають і діти.
МОВЧАТИ — НЕ ВИХІД
Переконання українок «за будь-яких умов зберегти сім’ю», у першу чергу, погіршує психологічне здоров’я дітей. Саме заради них більшість матерів відчайдушно займаються самопожертвуванням. Але навіщо?
На думку психологів, домашіми тиранами зазвичай стають чоловіки, рідше — жінки. В обох випадках, це люди із заниженою самооцінкою. Їх або в дитинстві часто ображали, або у зрілому віці оточення не сприймає серйозно. От вони й підвищують свою самооцінку за рахунок найрідніших (друга половинка, діти, батьки). Звісно, тиран ніколи не наважиться зізнатися собі, що проблема саме в ньому. Некваліфікована людина, яка прагне допомогти, своїми розмовами та «добрими намірами» може тільки нашкодити й ще більше посилити агресію. На жаль, в Україні на законодавчому рівні досі не визнали, що тиранам неабияк потрібна психологічна допомога. У деяких країнах світу їх ув’язнюють та примушують проходити реа­білітацію. Україн­ський нелюдь у гіршому випадку відбувається адміністративним покаранням.
«За офіційною статистикою, до право­охоронних органів щороку через насильство у сім’ї звертаються 150 наших співвітчиз­ниць.­ Насправді, цифра значно більша, ад­же розповісти про це наважується лише кожна четверта «жертва». Решта — терпить. Та мовчати — не вихід. Зіштовхнувшись із жорстокістю у власній родині, зателефонуйте за підтримкою на спеціалізовані «гарячі лінії», — зазначає радник голови Дніпропет­ровської ОДА Ірина Грицай.
УТОМИЛАСЯ ТЕРПІТИ
Одного разу мешканка Дніпра та мати трьох дітей Оксана втомилася терпіти знущання чоловіка й утекла разом із синами світ за очі. «Наша історія почалася 23 роки тому, — згадує жінка. — Після певного періоду спілкування, ми вирішили одружитися. Прояви агресії в нього виявлялися вже з перших днів нашого знайомства, проте я не звертала уваги. Поцілунки та обійми відразу заспокоювали його, тож не надала цьому значення. А коли народилися діти, звісно, більше часу почала приділяти їм».
За словами Оксани, саме тоді почастішали випадки неадекватної поведінки коханого. Із плином часу він ставав дедалі жорстокішим. Уперше вдарив її на третьому році подруж­нього життя. Далі почав удаватися до економічного насилля. Якщо Оксані щось не подобалося або вона намагалася висловити свою точку зору, в неї летіли посуд та речі. Згодом і діти стали жертвами агресивно налаштованого батька. Під час чергової сварки двоє молодших синів (старший на той час уже жив окремо) умовили матір утекти. Ніч провели у сусідки. Про інцидент дізналися в школі та соцслужбі. «Нас направили до психолога, до спілкування з яким мені було соромно комусь розповідати про те, що насправді коїлося у моїй сім’ї. Зізнаюся, весь цей час я сподівалася на краще, пропонувала чоловікові звернутися до спеціаліста, проте він категорично відмовлявся», — розповіла Оксана.
Жінка з синами вже рік спілкується із психологом, завдяки якому вони подолали стрес. Наразі вона жалкує, що так довго терпіла й не зверталася по допомогу, тож усім, хто зіштовхнувся з подібною проблемою, радить не мовчати.
КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ?
Безкоштовна національна «гаряча лінія» з попере­дження домашнього насильства: 0-800-500-335
(зі стаціонарного), 386 (з мобільного).
ДАР’Я МИРОШНИЧЕНКО

© Source: http://vesti.dp.ua/zhittya-z-katom-istoriya-odniye%d1%97-rodini-z-dnipra/
All rights are reserved and belongs to a source media.